Де знайти те слово, що тебе розрадить,
Запахом бузковим до життя принадить?
Вже руде волосся розчесала осінь,
А її гребінка та й упала в просинь.
Золота гребінка в небі неозорім,
На легкій хмаринці в синьому просторі.
Вже пташині зграї в вирій відлітають.
Осінь в твою косу сивину вплітає.
Де твої надії, мрії,сподівання,
Де твоє,як квітка,ніжнеє кохання?
Чом ти зажурилась,опустила крила?
Та,хіба ж,співати мати нас не вчила?
І хоч серце крає невимовна туга,
Вірю,подолаєш ти цю чорну смугу.
Чарівлива осінь в золотавих шатах!
І димок багаття залітає в хату...
Пахне прілим листям пісня журавлина,
І рясне намисто одягла калина.
Кожну пору року всвячує природа.
А тобі так личить ця осіння врода!
Не журися,мила,все у нас ще буде.
Світанкові крила на зорі розбудять.
Гілка горобини гаряче всміхнеться.
Не журися, люба,все лихе минеться.
Елена Зигаленко. Сентябрь,1996.