Планети долю нагадали,
Розклавши зоряне таро.
Давно моря мене чекали
Під неба синього шатром
Зроблю вітрила з поцілунків,
А щогли з пестощів твоїх.
Примхлива доля шле дарунки
До скринь мальованих моїх.
Вдягну я шати кольорові-
Нехай тріпочуть на вітрах!
На острів нашої Любові
Пливе вітрильник по морях.
На тому острові Любові
Немає чварів і розлук,
Немає ревнощів і болю,
Та гіркоти душевних мук.
Рука моя тверда, мов криця !
КомпАс мій вивіряє шлях...
А серце зовсім не боїться,
І вогник світиться в очах.
Та де ж той острів,небокраю?
Який же напрямок узять?
Цю відповідь ніхто не знає,
Хіба що в Місяця спитать.
Та краще в серця запитати,
Чи в ньому є куток такий,
Куди б могла я припливати,
Щоб відновляти спокій мій.
Елена Зигаленко 27.08.2015