Мені тоді було п'ять років,
I яблуня в садку цвіла.
А я, дівча зеленооке,
Така замріяна була...
Читати швидко я навчилась,
Сиділа з книжкою зрання.
На мене з гордістю дивилась,
Пишалась мною вся рідня.
Мене бабуся мови вчила,
Хоч росіянкою була,
Любов з дитинства прищепила
До українського села.
Орловська грамотна селянка... -
Iй рідним став шахтарський край,
Навчилася співать веснянки,
Що линули за небокрай.
Бар'єру мовного не знала,
На "суржику" не розмовляла,
А мову вчила по книжках,
Хоча була уже в літах.
I я питанням задаюся:
Якої ж нації бабуся?
Чи українка? Росіянка?
Та, мабуть, все ж таки слов'янка.
Бо в нас, писав Павло Тичина,
Чуття єдиної родини.
Елена Зигаленко. 08.05.96