Я сьогодні в пітьмах крізь віконце побачила осінь,-
Вона сумно блукала зеленим, ще літнім садком.
Загорнувшись в туман, гріла ноги, холодні і босі
На старому вогнИщі, що розкидано попід ганком.
Обривала з дерев обгоріле на сонці листя,
Що летіло в криницю, мов у темний глибокий грот,
В тому шурхоті чулася тиха прозора пісня,
Осінь сіла і слухає - кожен звук, кожен спалах нот…
Літо наче ще тут, літо ніжне, ласкаво-рожеве,
Його слід, його подих у теплій від сонця воді,
А коли пожовтіють, коли засумують дерева, -
Стане осені пісня ніжніша й сумніша тоді…