Заблукав вночі по росах
ясний Місяць ізгори,
білі роси по покосах
і в сріблинах явори.
Все осяяв білим світлом
доста з щедрої руки
і доріг по всьому світу
порозкинув рушники.
Степ затих під сяйним небом
і Чумацький шлях дрімав,
явір віти звів до неба,
наче його обіймав.
І здавався світ в краплинах,
мов намисто з бурштину.
Вже під Місяцем все біле
й до душі ті коси милі,
сподіваюсь, пригорну.