Кожного року він різний. День падолисту перший. Сіється світло крізь драну стріху ясенів і горіхів. Хмари висять перлисті. Пару пускає Почайна. Минула друга Пречиста. Тоді було літо, а нині -- осінь.
Звичайно, усе є, як має бути. Покрова завше, як не під снігом, то під листям. А ми з тобою в лісах заночуємо чорних, в мисливськім будиночку, під небом зоряно_чистим. Горітимуть дрова в цяцькованій кахлями печі, пахтітиме чебрець і м'ята. Все буде мудро і просто: вино_хліб_хата.
Багато миль протоптали наші ноги, через темнище снів пролетіли душі. Скільки ще життів мають вони запам'ятати, аби наші "Я" розсипалося нарешті на атоми, оті неподільні, і в кожному - самадхі, ОМ, ми: я і ти...
© Copyright: Валентин Лученко, 2015