...І сива димка нового світання
Народжує надію на кохання...
Так на світанку в крапельках росяних
Побачить можна ночі теплий подих,
І зачерпнути зірок тихий подив,
Й ходу віків у заспівах вітряних...
Криштальні краплі зорі віддзеркалять,
Та ледь помітну дужку місяця,
І манить шепіт листя, і дурманить
Запахом прілим моху й ялівця...
Вдягнутися в багряно - сиву тишу,
Скроїти з співу листя безліч суконь...
І скинути людський тягар - одежу,
Зловити той надії перший промінь...
Переродитися...
І стати повітрулей,
Зробити крок в обійми, що розкриті,
Дерев – коханців, заспівать зозулей.
Гілля та стовбури бурштином оповиті
Ніжно пригорнуть тонкий стан дівочий.
Зірветься з вуст та полетить по світу
Щасливий подих. Сяють карі очі
Полум’ям різнобарвним пізньоцвіту...