ЗАВМЕРЛІ ЗВУКИ
1
Вдивляюся в роки, що даль поглинула –
марою сліз гірких і голосінь –
даремні мрії там назавжди згинули,
не дочекавшись сонячних промінь.
Лиш зрідка вирина – миттєво – згадкою
весінній подих, бісерна роса –
і сльози знов, і шлях хиткою кладкою,
плачі й байдужо-темні небеса.
2
Крилом до мене тулиться скорбота –
останнє щастя тане вдалині.
Чи жде мене на цім шляху вільгота,
чи втіху принесе вона мені?
Як сподівався радостей високих,
як мріяв, щоб була зі мною ти,
небес сягнути, ясних і глибоких,
над прірвою журби і суєти!..
3
Скипівши раптом, завмира
шумлива хвиля чарівна,
між нами крила простира
незнищувана тишина.
Стиха в пітьмі холодній враз
спрямований до тебе зов,
і, недоглянута, в цей час
вщухає пломінка любов.
4
Як спрагло в очі я твої глядів,
о пишнобарвний квіте весняний!
Гарячої любові жар рясний
Побачити в очах твоїх волів.
Який відчув я безум і тепло,
Коли долинув голос твій дзвінкий:
— Іди, проміння радісне зійшло —
і день настав для щастя золотий.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
http://www.slovo.bg/showwork.php3?AuID=180&WorkID=10153&Level=1