-Ти наївся синку? -все питала мати,
коли йшов до школи у голодний рік.
Хоч малий окрайчик намагалась дати.
Ті часи злиденні в пам'яті навік.
Вдячний рідній неньці за любов, турботу,
щоб я міг навчатись у буремні дні.
Попри війни, голод і тяжку роботу
з її вуст постійно линули пісні.
Як же вони щиро, лагідно звучали!
Наша рідна мово, це тобі хвала.
У часи тривожні всіх ти об'єднала,
у казках чудових з шаною жила.
Сотні літ в народі пишно розквітала,
Ти ж у нас єдина, наш бесцінний скарб!
І завжди любили і постійно дбали
про твоє багатство, розмаїття барв.