Іван Переверзін
ТУНДРА
Мовчи! Ми рушаємо нині.
На північ нас кличуть шляхи,
де замість куги й конюшини
справіку сивіють мохи.
А ще там громаддя і брили,
і грізний холодний граніт
собою всі обшири вкрили.
Та грім їх здійняв би в зеніт.
Там оливом небо закуто,
там тиша земна без кінця —
лиш яструб кричить дуже люто,
стискаючи в кігтях песця.
(переклад з російської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Иван Переверзин
ТУНДРА
Молчи! Мы уходим на Север,
туда, где, седы и сухи,
сменяют осоку и клевер
веками растущие мхи.
Ещё там — огромные глыбы,
суровый, холодный гранит,
лежат, но, казалось, могли бы
подняться от грома в зенит.
Но немо свинцовое небо,
молчанью земли нет конца,
лишь ястреб темно и свирепо
кричит, добивая песца.