Присвячую коханій дружині.
Дитинство моє,
За яким жалкую,
Доля сліз не льє,
Згадує не всує..
Пролетіло наче мить,
Хоч здавалось довгим…
Як за ним душа болить,
За святим, та добрим….
Тоді в класики я грав,
З дітьми на подвір і,
Добре пам’ятаю став,
Та розбори мирні…
Бігали, та бавились,
Ганяли з м’ячем,
В схованки, й в Чапаєва,
Грали під дощем…
Кликали віконечка,
Голосами мам…
Ніжно гріло сонечко,
Й посміхалось нам…
Промайнуло щастя мить,
Слідом за роками,
Добре, хоч небес блакить,
Ще шаліє з нами…
Автор Геннадій Сівак.
18 жовтня 2015 року.