Автор: Лина Васильевна Костенко
Перевод с украинского языка Инессы Соколовой (вариант 2)
* * *
Когда уснули все, и спят пенаты*,
когда и месяц потерялся в хмарь,
когда спартанка Киева, не Спарты,
лишь я светила окнами в бульвар, –
тогда из тьмы, из пустоты и нечто,
из башни, что забралась на котурн*,
вдруг кто-то нежно душу взял за плечи –
заворожил шопеновский ноктюрн.
У пианиста так волшебны пальцы,
что замирали на каком-то «фа».
И слушали...
Боялись будто фальши.
Боится также и моя строфа.
И, возвращаясь, мучились, роптали,
забыв о славе, снова разбрелись.
Фальшь, не приемля, смело растоптали
и даже побелели, так сплелись.
Никто на белом свете не узнает,
как напрягает пальцы виртуоз...
Счастливец, кто пока что не играет.
Он сам себе Шопен и Берлиоз.
*Пенаты — в древнеримской мифологии боги – хранители и покровители домашнего очага
*Котурн – высокая платформа, возвышение, помост
Оригинал
* * *
Коли вже люди обляглися спати,
коли вже місяць вилузнувся з хмар,
коли спартанка Києва, не Спарти,
лиш я світила вікнами в бульвар, -
тоді із ночі, з пітьми, з порожнечі,
де зіп'ялася вежа на котурн,
мені хтось душу тихо взяв за плечі -
заговорив шопенівський поктюрн.
А то були якісь магічні пальці.
Вони німіли на якомусь «фа».
І прислухались...
І боялись фальші.
Так, як боїться і моя строфа.
Вони вертались, мучились, питали.
Вони відклали славу на колись.
Вони ту фальш роздерли, розтоптали,
і аж збіліли, так вони сплелись.
Ніхто не знав. Цього й не треба знати,
як десь ламає пальці віртуоз...
Щасливий той, хто ще не вміє грати.
Він сам собі Шопен і Берліоз.