(Лесі Українці)
Стояла Леся й слухала весну,
а я порад вiд осенi чекала.
Весна співала пісню голосну,
а осiнь мені тиху заспiвала.
Весна вторила Лесi про любов.
Кохалася й купалась в зорепадi.
А осiнь жартувала знов i знов:
- Кохання справжнє лиш у листопаді.
І обiцяла казку неземну,
срiблястi нитки в коси заплітала,
калини ягiдки втикала в сивину,
жоржини жовтi, нiжнi дарувала.