Нотатки до картин пана Брейгеля
Не має нічого більш дурнішого,
окрім ледащого солодія.
Фламандське прислів’я
Вступ
Отож, хто з ледарів не мріяв,
Щоб хтось за них у полі сіяв,
Щоби росло, да де там – в роті,
Само собою, й не в турботі!
Та хоч і так, та може краще,
Щось вигадати немудряще?
Таке, аби несли на таці,
Здобуте задарма, без праці.
І втрапити в таку країну,
Щоби не гнути зовсім спину,
Та руки, й розум не трудити,
І апетити лиш будити.
Не знаю – те, все особисто,
Щоби підтвердити, начисто,
Та дещо, я прочув од люду,
І про таку ото ж облуду,
Що ніби той, хто хоче – дуже,
Там і опиниться…
Мій друже,
Якщо ти маєш час та вуха,
Мої припущення послухай!
Розділ перший,
в якому говориться
про обтяжливі наміри
Бува, мій братчику, бува,
Коли не хочеться нічого,
Тоді душа до того вбога
Що не змалюють і слова.
Але буває горе й гірше,
Тоді страждай і поготів,
Коли занадто ллються вірші,
По вінця вигаданих слів.
Та над усім панує міра,
Скоріш хапай її за хвіст,
Ту птицю, чи тамтого звіра,
Принаджуючи в себе хист!
Та я не перший, і не другий,
Зібравшись дещо проректи,
Весь заходився від натуги,
Аби ж дістатися мети.
Я світ перевернув на мапі,
Ногами майже – догори,
І так завмер на цім етапі,
Що хоч з безвихіддя умри.
Куди мені попростувати,
І де ж країна є ота?
Так щоб не був я винуватим,
В тім, що керує прямота!
З якою завжди я мандрую,
І розділяю схов та хліб,
З якою кривлюсь, чи ласую,
Почастувавши суті глиб.
Еге, нас тут обох замало,
Знайти би нам поводиря,
Аби дійшли туди ми вдало,
Через степи, ліси, моря.
Багато в світі є обмежень,
І обійти їх всіх, ще б пак,
Лиш професійний може лежень,
Бо в тому ділі він мастак.
Отож, розважливо погляньмо,
І верх, і вниз, і навкруги,
Яке ж то заважає гальмо,
Нам лінуватись до снаги.
Тоді нарешті зрозумієм,
Чому ми тут ще, а не там,
Куди потрапити так мріє,
Всяк ледар по чужим слідам.
І так, мерщій усі за мною,
На пошуки о тих шляхів,
Ті, що дорогою земною,
В той край заводять лінюхів.