Оповитий туманами сірими
Вже похмурий іде листопад.
Вітер плаче невтішно за стінами,
І принишклий по-зимньому сад.
Та не журиться тільки калина,
Що росте за спітнілим вікном.
Червоніють її намистини,
Вкрай напоєні літнім теплом.
Порятунок для птаства голодного,
Всім притулок калина дає.
Бо від подиху вітру холодного
Вона майже солодка стає.
Знає,знає безжурна калина:
Сива віхола все занесе,
Та прилине весна журавлина
І на крилах тепло принесе.
Елена Зигаленко. 30.09.96.