поема
Сунь-дзи сказав:
- Війна – справа надзвичайної ваги для держави,
справа, що визначає життя і смерть,
її необхідно вивчати, неабияк пильнуючи.
Мистецтво війни
Лист перший
Мій пане, в час цей надвечірній,
Думками повен каламар,
У прохолоді, й тиші мирній,
Мені вже чується тягар.
Тому вважаю, що й доречі,
Поки в повітрі спокій тхне,
Готуймось, бо немає втечі,
Війни держава не мине.
Так, ієрогліфом кровавим,
Завжди позначена Війна,
Життя чи смерть, то для держави,
Як в руку візьме меч вона?
Чи буде це – руків’я? Вістря?
Чи владно стане так до бою,
Щоб по закінчені, та після
Не прихилятись головою.
Тож, треба брати до уваги,
Всі чинники, і злі, та добрі,
Бо в них є шлях до переваги,
Й накреслений для війська обрій.
Та зважити, всі за і проти,
На терезах людської мислі,
Щоби обави, та й турботи,
У реченні укласти стислім.
Отож, розглянемо по черзі,
Почнемо з Дао – вічна путь,
В ній потойбічний вир поезій,
І всесвіту всього могуть.
Якщо народ, і можновладні,
Ним управляючі верхи,
Змогли зійтися в русі ладнім,
Як в небі здружені птахи.
Тоді гуртом у небезпеці,
Щитами – сотні тисяч крил,
Вони закриті як в фортеці,
Від дзьобів – зловорожих стріл.
За путтю слідує підсоння,
Це день і ніч, лід та вогонь,
Природи тінь або осоння,
Зібгані перста чи долонь.
А за підсонням йде довкілля,
Це височінь та низина,
Відсутність чогось чи засилля,
Місцевість рідна, й чужина.
Затим, чесноти полководців:
Найперше мудрість, співчуття,
Сміливість, ніби у сорочці,
Зійшли в пекельне це життя.
До цього, ще і самовлада,
Бо це є стрижень всіх чеснот.
Без неї в війську нема ладу
І люди гинуть наче скот.
А під кінець стають закони:
Це гнучкість і незламна міць;
Це вдалий хід між перепони,
Шляхи піхоти й колісниць.
Отож, ці чинники як пальці,
Що в кулаку зійшлися разом,
Вони є захист для підданців,
Які всі під єдиним князем.
Хто це збагне та опанує,
Й належно осягне підказки,
Той на війні володарює,
І вже не знатиме поразки.
Тому, щоби передбачати,
Аби не впасти в грізну хлань,
Державець мусить міркувати,
Над низкою таких питань.
Отож, поглянути в два боки,
Яка з сторін тримає Путь?
Чий генерал без проволоки,
Речей і явищ знайде суть?
Чи звикли люди до порядку?
Чиї найкращі обладунки?
Чи про війну гадають гадку?
Які покари й подарунки?
Із цього я тоді забачу
В кого сильніша сторона,
Яку володар має вдачу,
І в чому міститься вона.
І той, хто з безліч ситуацій,
Висмикне вчасно хоч одну,
Доклавши і думок, і праці,
Той завше виграє війну.
Тож вести бій велика вправність,
Її не легко зрозуміти,
Бо сенс її сягає в давність,
В таємні приписи й завіти.
Війни ж мистецтво – це, омана,
Як темний морок для очей,
Де приховалась річ жадана,
Чи ж бо пожадна з всіх речей!
Тут прикидатися потрібно,
Якщо розумний, будь дурним,
Якщо веселий, вий жалібно,
І накладай блискучо грим.
Ще вміти треба уникати,
Де неспроможний, не берись,
А де спроможний, будь затятим,
І до останнього борись.
З’являйся там, де не чекають,
Щоб не второпав супостат,
Чи б’ють його, чи лиш лякають,
Допоки не підеш назад.
Гніви його, якщо зухвалий,
Виснажуй, кожен час, і мить,
Щоби в безсиллі руки впали,
У нього, що не таланить.
Це все засади стратегічні,
Їх не вишіптуй, та мовчи,
Здавайся завше пересічним,
Поки злодія не провчив.
Тому вважай завжди на плани,
Хоч не без ґанджу, але свої,
Нехай на клаптику порванім,
Ніж чисті в голові сувої.
Бо хто нічого не планує,
Той має наслідки ганебні,
Хто ж, навпаки, повік мудрує,
Того підносить люд хвалебний.
Сунь-дзи сказав:
- Розпочинаючи герць, шукай швидкої перемоги.
Якщо бій затягнеться – зброя притупиться,
військо деморалізується.
Мистецтво війни
Лист другий
Пане мій, знай, аби відсіч
Ворогу гідну дати,
Принаймні, нам тисячі тисяч
Знарядь необхідно мати.
Щоб на яву відбулося,
Те, що плекаємо в планах,
Маємо вивчити й обсяг,
Як буде військо убрано.
Скільки належної зброї,
Розмір всієї кінноти,
Хто годуватиме воїв,
Та вести всілякі роботи.
Далі з’ясуй у скарбничих,
Скільки у дійсності злитків,
Справи беруть войовничі –
Січ або сутички плиткі.
Все, що стосується герці,
Не обійдеться без крові,
Маєш завжди в своїм серці,
Бути весь час наготові.
Тут не залишишся свідком,
Діяти треба рішуче,
Бій, що завершився швидко,
Війську здається блискучим.
Але чим довше ти в полі
Воїнів марно тримаєш,
Тим вояки твої кволі,
Більше, і кошт витрачаєш.
Та і в бойовищах довгих,
В часі, та в дії тривалих,
Дійдеш до успіхів вбогих,
Для перемоги – замалих!
Але, як зовсім затягнеш
Герць, і не знайдеш звитяги,
В зброю нову не одягнеш,
Військо залишиться наге.
Мурів високих облога,
Часто виснажують сили,
Отже, моя засторога,
Зайво не дертись на схили.
Ще, як в державі відсутні,
Довго її охоронці,
Можуть сусіди підступні
Країні захмарити сонце.
Навіть дорадники кращі
Радити будуть не в змозі,
Коли в такім ділі пропащім,
Ратники – на півдорозі.
Вийти в похід не барися,
Отже, зібравши потугу,
Швидше підеш – збагатишся,
Запізно – спровадиш наругу.
Чув я, що інколи війни
Виграти можна поквапом,
Метод не всякчас надійний,
Але ж піде для сатрапа.
Також, не бачив ніколи
Я зиску в тривалім поході,
Панське лиш військо розколе,
А цього для збитків і годі.
Князь той не збудиться шкоди,
Від затяжної війни,
Який не второпав природи,
Помилок своїх, і вини.
Той же хто знає, як військо
Двічі на бій не збирати,
Брати харчів йому зблизька,
Зможе – перемагати.
Табір уміло розкласти,
Теж не найменша наука,
Хоч кропітка, та почасти,
Успіхів є запорука.
Злічити похибки вправно,
Всім не вдається одразу,
Тож не гнівись безпідставно,
В людях посієш образу.
Люд бойовий не виснажуй,
Кінця не буде нестачам,
Не бери і велику поклажу,
Воли повезуть ледачо.
Також обтяжливі збори
Зменшать добробут і статки,
Зробиш народ свій хворим,
Одягнеться він у латки.
Не в змозі армія жодна,
Тримати ні бій, ні облогу,
Коли довгий час голодна,
І їй не дають підмогу.
Ніщо не замінить їжі,
Її має бути вдосталь,
Знесилений звір, хоч і хижий,
Мисливцем береться просто.
Вмій і фураж збирати,
Харчі та інші запаси,
В країні чужій, щоб солдати,
Шматок добували ласий.
Інакше ж підуть нанівець
Усе – і скарби, і гроші,
Бо вийде тобі твій хлібець,
В десятки разів дорожче.
Коли вже насичено тіло,
У людях відвагу роздмухай,
Нехай підтверджують ділом
Могуття ратного духу.
Без гніву не має завзяття,
Слабіє лицарська хватка,
Та з великим багаттям,
Не скрізь доб’єшся порядку.
Є різні у світі люди,
І в кожного своя свобода,
Та поштовхом служить усюди,
До мужності – нагорода.
Отож, відрізняй сміливців,
Не кидай напризволяще,
Між ними існують щасливці,
Які згуртують найкращих.
Іще, на двобор’я шалене,
Як зійдешся, теж пам’ятай,
Хто визнав себе полоненим,
Й піддався, того не вбивай!
Сунь-дзи сказав:
- Той, хто здобув сто перемог
у ста поєдинках – не герой;
геройство – підкорити антагоністське
військо взагалі без боротьби.
Мистецтво війни
Лист третій
Шляхетний пане, тане час,
Тому я мушу знову,
Без зайвих схвалень та прикрас,
Продовжити розмову.
Військова штука непроста,
В ній скупчилось доволі:
Жадоба й гонор; честь і мста;
Та радощі, і болі.
Тож істину таку візьми,
Як за взірець постійний,
Шукаємо собі скрізь ми,
Не спокою, а війни.
Війна ж, насамперед, це – бій,
Здебільш не ради слави,
Тут кожний прагне князь собі,
Чужої шмат держави.
І той найкращий, хто зумів,
Не впасти до спокуси –
До бою йти, а з-під зубів
Урвав ціленький кусень.
Хто армію свою зберіг,
Без втрати, та ушкоджень,
Скоривши ворогів усіх,
Той переможець. Отже,
Героєм ще не є боєць,
Що б’ється, як рубака,
А хто без бою виграв герць –
Героя ж, ось ознака!
Щоб перешкодити війні,
Розглянемо наступне:
Здається кращим шлях мені,
Розбити план підступний;
Не ліпший, але теж піде –
Розборсати всі вузи,
Аби не виникли ніде,
В напасників союзи.
Ще гірший, це коли війська,
Одне на одне лізе,
Тут вже ймовірність занизька,
Не витягти залізо.
Найгіршим вийде саме цей,
Де люди ніби щури,
Лиш силою одних мечей,
Стрімкі оточать мури,
Вдаватися до штурму міст,
Це крайнощі великі,
Стосуй тут стратегічний хист,
Забудь про наступ дикий.
Тож для взяття високих стін,
Тобі згодяться завжди:
Щити для бойових машин;
Міцні рухомі башти.
Облога – справа нелегка,
Задіє час і нерви,
Якщо ж фортеця затривка,
Точи, як точать черви.
Бо, як зірвешся, і підеш,
Наосліп, під удари,
В такій навалі пропадеш,
Накличеш війську кари.
Тому поводься, як стратег,
Виходь із розрахунку,
Тоді й направиш свій шерег,
У вірному керунку.
Та, що стосується фортець,
Узнавши їхню міць,
Не уривай собі терпець,
Інакше ляжеш ниць.
Вразливі відшукай місця,
Вогонь – з’їдає попіл,
Не має дії без кінця,
Й не вічно чинять опір.
Зводь недруга на манівці,
Велику ж, бо загрозу,
Не зброя робить у руці,
А винахідний розум.
Що до могуття, то ази,
В науці співвідношень,
Пізнай як слід, мов терези,
Вагу взнають у ноші.
Якщо ти вдесятеро раз,
За ворога є більшим,
Не дай втекти йому крізь лаз,
Війська оточуй ширше.
Якщо уп’ятеро, то йди
У битву без вагання,
Його вогонь піде на дим,
Уступить він змагання.
Якщо же, міць уся твоя,
Потугу має вдвічі,
Аби твій ворог не встояв –
Навпіл розріш у січі.
Якщо однаково бійців,
З обох сторін зібралось,
То переможуть, ті в кінці,
В кого снаги зосталось.
Якщо ж тобі бракує сил –
Відходь, бо згинеш в битві,
Тримай завжди безпечний тил,
Від вражої гонитви.
Нехай твій стане генерал,
Як небесам – безсмертя,
Так і тобі у грізний шквал,
Надійнішим опертям.
Він має знати, де і як
Здобути перевагу,
Коли підняти у вояк,
В час відчаю – відвагу.
Науку, ще затям таку,
Дізнатись необхідно,
Сильнішу сторону, й слабку
У ворога, щоб гідно,
Протипоставити себе.
Аби супроти стати,
З такою міццю відтепер
Щоби поніс він втрати.
І щоб в запеклій боротьбі,
Ти сам собі не зрадив,
Пізнати треба – далебі,
Свою могуть і вади.
Сунь-дзи сказав:
- Непереможність залежить від тебе,
вразливість ворога – від нього.
Тому особа, що має бойовий досвід,
здатна зробити себе нездоланною,
але не може гарантовано
змусити ворога бути подоланим.
Мистецтво війни
Лист четвертий
О наш володарю та отче,
Багато відали знавці –
Мистецтва герці, тож охоче,
Розкрию все у слові цім.
Що ж, є звитяга і поразка,
Як першу можна досягти?
Отож, тобі моя підказка,
Щоби в бою перемогти.
Передусім навчися дбати,
Про власний захист над усе.
Бо лиш досвідчені солдати,
Є справжнім муром для осель.
У себе будь непереможний,
Бо це – земля, де ти стоїш.
Коли в країні люд заможний,
Він в бій не піде босоніж.
І, лиш коли відчуєш силу,
Що можеш гідний опір дати,
Тоді, в чужому полі брилу,
Наважишся поколивати.
Та ось бува, на інше царство –
Ідеш, і маєш план великий,
І прорікаєш вже звитяжство,
Та ворожіння то дволике!
Тож ніби й все, що має бути,
В державця є для перемоги,
Та іноді драпіжник лютий,
Наразиться на гострі роги.
Звитягу можна і вбачати,
Потужні маючи війська,
Та слово ділом увінчати,
То справа дійсно нелегка.
Хтось добре й фортелі всі знає,
І ворогів місця вразливі,
Та як в пустелі він чекає,
Як та земля – благає зливи.
Тепер повідаю тактичні
Війни засади вже такі,
Вони здаються пересічні,
Та суттю досить затонкі.
Не можеш виграти – борися,
Твої мечі – твоя заслона,
Нехай слабкий та не скоришся,
Допоки є ще оборона.
У захисті, ти як у схові
Надійним, аби тільки лихо,
Не збурило його основи,
Здійнявши небезпечний вихор.
Якщо бійців у тебе вдосталь,
То не барися, атакуй!
Бо не доб’єш, дозріє помста –
У ворога у міць тривку.
В атаці, ти, як громи з неба,
Гнеш неприятеля до долу,
І то вже смерть, а не халепа,
Потрапити у твоє коло.
Але одні й ті ж самі речі,
Не завше рівні між собою,
Хтось змусить ворога до втечі,
А хтось знесилить боротьбою.
Є надлишок, та є нестача,
Вони і вказують до дій.
Рушай, на твоїм боці вдача,
Стривай, бо статися біді.
Тому в противника нестачу,
Потрібно в чомусь віднайти,
Хто вирішить таку задачу,
Той і дістанеться мети.
Бо ворога не тим змагаєш,
Що є і зброя, й переваги,
А лиш отим, що відбираєш
У нього сили до відваги.
Лише тоді він і піддасться,
Як втратить віру у могуть,
Накликавши собі нещастя,
Що його вразять і поб’ють.
Тож взяти можна, що дається,
Зусилля тільки прикладай,
А що щетиниться та б’ється,
Подумай ліпше, й не кивай.
Тому, хто всім життям лягає,
Задля сліпої перемоги,
Той перемогу ту втрачає,
Бо гине сам же від знемоги.
Коли ти до війни готовий,
І вивчив смерті ремесло,
Тоді відкриються умови,
У чому користь, в чому зло.
Де люд простий і пересічний,
Вбачає битву – охолонь.
Їх бачення не є всебічне,
Тож не кидайся у вогонь!
Отож, та армія успішна,
Яка бере, де можна брати,
Невдала же, всякчас невтішна,
Бо хоче більш, ніж може мати.
Тому, такі тепер основи
Війни розгляньмо при кінці:
Проведемо рахунок знову,
Знарядь і обсягу бійців;
Ще раз надійно зважим сили,
Усе поклав на терези,
Щоби ми в дійсності зуміли,
Змогти усе, що нам грозить.
З тер;ну – всі є розрахунки,
Це битви непохитна твердь,
Де креслить свої візерунки
Кроваві, герці круговерть.
Тож терен вимагає обсяг,
Що потребуємо в перстах,
Так крутяться колеса в осях,
Війни по бойових шляхах.
І чим міцніша колісниця,
Оздоблена в залізо й мідь,
І коні швидші, тим візниця
Ухопить перемоги мить.
Тому й вагу і має військо,
Перед суперником своїм,
Що перед ним стоїть не низько,
У обладунку бойовим.
Лист п’ятий
Сунь-дзи сказав:
- Принцип керування великою армією –
той самий, що й кількома вояками.
Наказувати великій армії – те саме,
що й кільком воякам,
це питання організації комунікацій.
Мистецтво війни
Як туш і пензель на папері
Народжують князівське слово,
Так і володарі імперій
Керують людством однаково.
Як ділять числа величезні
На більш доступні та малі,
Так перед світлом зранку щезне
Безодня зроджена в імлі.
Як руки – пальцями п’ятьма
Юрмою правлять, і юрмиськом,
Так барабан або сурма –
Скеровує велике військо.
Тож управляти незначним,
Так само, як і чимсь великим,
Дає вогню величчя – дим,
А голосу в підтримці – крики.
Хто в купу збив чоловіків,
Хоч в невеличкий, а загін,
Той збрід із сотні «вояків»
Розіб’є кинувшись вздогін.
Так армію складають люди,
Як гору безліч камінців,
Щоби не зміг їх ворог лютий
Скосити, як траву женці.
Тому й лавина міцність має,
Що падає на діл з гори,
Так люд єдиний тих стинає,
Хто їхній край іде скорить.
Тепер оглянемо мет;ди,
Ті, що війни складають путь,
Їх добре знають воєводи,
Які війська твої ведуть.
Бо на війні є два шляхи:
Тож перший – завше в прямоті,
А другий ніби біс лихий,
Лиш звив тримає на меті.
Хоч дуже і вони різняться,
Та іноді двома і йдеш,
Так виникає їх співпраця,
І вже нема між ними меж.
Прямим шляхом ідуть у бій,
А не прямим – до перемоги,
Отож, не бачить ворог твій,
То бий його без остороги.
І будь простим, але й хитри,
Причетності свої спростовуй,
Де зміг ти ворога ятрить,
Там дошкуляй йому ти знову.
Бо шлях прямий і не прямий,
По сутності своїй єдині,
Так блискавицею громи
Б’ють прямо й косо у твердині.
І безліч робиться шляхів,
Із двох цих незбагненних ліній,
Вони і добрі і лихі,
Як біле й чорне творять тіні.
Ніколи не злічити їх,
Як ноти множать в собі звуки,
Так із шляхів отих усіх
Нема кінцевої сполуки.
Та є наступна із мет;д,
Що рухає усе на світі,
Приносить до, уносить од
Землі, як та вода і вітер.
Це сила, що набрала рух,
І плин її такий потужний,
Бо склався із отих потуг,
Що є лише у волі пружній.
Вона стає тоді стрімка,
Здіймає наче море хвилі,
Хоч і зродилася в струмках,
Та люд від тої сили квилить.
І хто направить її в ціль,
В громаду навіть непорушну,
Того кіннота та бійці
На ворогів йдуть відчайдушно.
Та краще, щоби люди ті,
Були бувалі із бувалих,
Що і в гріхах, і в каятті,
Й в бою тримають завше лави.
Тоді ворожий навіть князь,
Яким би він не був великим,
Від них отримає лиш зась,
Як кинеться на їхні піки.
Але значну набравши міць,
Своєї не являй потуги,
Хоч склав ти сотні з одиниць,
Здавайся військом недолугим.
Скеровуй безлад потім в лад,
Твори із хаосу порядок,
Щоби напасти йди назад,
І сонцем сходь щоб йти на спадок.
Забрати хочеш, дещо дай,
Та ворога піддай спокусам,
Коли ж опустить той щита,
Тоді і застосовуй стусан.
Війна складається з обставин,
А ти складай із них війну,
Бо все, що діється із давен,
Ті дії просто не минуть.
На кожну річ є своя змога,
Вона стійка або хитка,
Тож не заплутай перемогу,
В інтригах ніби у нитках.
По силам поділяй задачі,
По розуму гуртуй людей,
Інакше кожен раз невдача,
Тебе до хиби й заведе.
Як сила в русі, спокій в тиші,
Так і військовий краще діє,
Коли вогонь у нім частіше,
В душі розпалює надію.
Щоб рухати потрібен нахил,
Спуститись чи піднятись – схил,
А бити зверху – вежі й дахи,
А знизу бити – гострий кіл.
Тому і сила командира,
Як силу тую стосувати,
Щоб воїн в неї вірив щиро,
Коли прийшов час воювати.
Лист шостий
Сунь-дзи сказав:
- Загалом той, хто першим стане но поле бою,
щоб чекати на ворога, - відпочине;
той, хто прийде з поспіхом пізніше, -
втомиться.
Мистецтво війни
Надійде, мій княже, хвилина,
І прийдеться ще пізнати,
Яка ж то ціна годинам,
Які навіки ти втратив.
Якщо не дізнаєшся вчасно
Ваги та безцінності часу,
У всьому будеш нещасним,
Й чутимеш завше відразу.
Бо час то біжить, то плине,
То тягнеться, то мигоче,
Твердіє і сохне, як глина,
Слізьми обпікає очі.
Тому і прагнення першим
Бути у справах різних,
Це як гострим навершям
Зустріти недруга грізно.
Так ставши раніше до бою,
Зупиниш сили ворожі,
Ті втомлені прийдуть ходою,
А ти їх безсилих стриножиш.
Хто править часом і місцем,
Той на війні володар,
І в стан супостата, як в місто,
Входить через ворота.
Час може зблизити швидко,
А може і віддалити,
Вуста затулити свідкам,
Дати сліпцям прозріти.
Як кинеться ворог на тебе,
Роби йому перепони,
Збуджуй, кидай у трепет,
Виснажуй його до втоми.
Нехай втрачає години,
Дні, місяці й р;ки,
Коли в нім снага загине,
Прийде тоді неспокій.
Також пізнай і простір –
Розлогість усю, та стислість,
Для війська це – шлях і постіль,
Для тебе – тактичні мислі.
Якщо перехід готуєш –
Великий, та маєш намір
Дістатись кудись – проторуєш
Відстань тієї надмір,
Без перешкод і ускладнень
Долаючи й тисячі лі,
Щоб зайняти поле ратне,
Йди по безлюдній землі.
Йди по землі не ворожій,
Йди де сприяє тобі,
Скеля чи кам’яне ложе,
Гідно вступити в двобій.
Сам обирай завше місце
Нападу, та добу,
Бо кращих немає істин,
З ними лиш думкою будь.
Бий супостата в обозі,
Кидай на нього сто лих,
Раптовість на твоєму боці,
Коли спочивати він ліг.
Зважай на всі величини,
Де маєш більше, де менше,
З опору – напад чинить,
Той хто рахує першим.
Міць не в загальній силі,
А там де вона потрібна,
Тож ворогів осилить –
Множити вдало здібний.
Не відкидай і місцевість,
Склавши бойовища плани,
Іноді кроки кінцеві,
Без неї, ведуть до омани.
Як звірів ховають трави,
Каміння, дерева, листя,
Так своїх тримайся правил,
Вони є твоїм обійстям.
На власний манер і розсуд,
Здобуті поміж стратегій,
Здавайся взірцем хаосу,
А потім тихішим за легіт.
Нехай ж бо, обставини твої,
Тобі послугують наразі,
Подібний до тигра воїн,
Даремно не трудить м’язи.
Стратегій у світі багато,
Ще більше маневрів і тактик,
Вони запалають багаттям,
Знайшовся б маленький – но клаптик,
Де вогник замліє хоч слабко,
І вітер задмухає тихо,
Там місце вже буде для крапки –
Жаринки, що зблисне на лихо.
Тож будь обережним, і пильним,
Плекаючи зародок бою,
Буває, що рухи повільні,
Скоріше заваду розколють.
Є плани значні та великі,
Є хитрощі страшні й підступні,
Та недругів нам без’язиких,
Життя не збирає у купі.
У когось не має терпіння,
А комусь бракує наснаги,
Одні не в ладах із везінням,
А інші не бачать звитяги.
Хтось може, та вадять потуги,
Хтось хоче, та моці є обмаль,
Хоч перший був поруч, та другий –
Дістав, не зважавши на одаль.
Всім знані царі та герої,
Що діяли хутко й завзято,
Та знана не завше є зброя,
Що нищила їх супостата.
Буває, що знають ту зброю,
Якесь пересічне знаряддя,
Да тільки для справжніх героїв,
Вона – допомога в безладді.
І навіть відомі всім плани,
Що ворогу пасткою стали,
Не завше уводять в оману,
Як мислиться нам в ідеалі.
Лист сьомий
Сунь-дзи сказав:
- Немає нічого складнішого за воєнні змагання.
І складність цих змагань та маневрів
полягає в тому, що потрібно перетворити
непряме на пряме, а несприятливі обставини –
на сприятливі.
Мистецтво війни
О мій правитель і володар,
Початком слово є твоє,
Потрібно війську тільки згода,
Тоді на брань воно встає.
Та цього мало, хоч багато,
Здійснив для війська генерал,
Коли о цей бурхливий натовп,
В єдину масу сформував.
Але найважчим із учинків,
Яким провадиться війна,
Це мус зійтися в поєдинку,
Де кращим гинути синам.
Бо керувати можна військом,
Лише за декілька умов:
Карати – страхом, брати – зиском,
Або скорити, як любов.
Не кожен полководець може,
Останню дію досягти,
Та тільки з нею стан ворожий,
Він міг би враз перемогти.
Тому приходиться в лабетах,
Тримати всіх напоготів,
На вістрі списа чи багнета,
Гуртом або на самоті.
І тільки після цих прелюдій,
Коли, мов зібраний ланцюг,
Де кожну ланку творять люди,
Подібні в морі острівцю.
Що перед силою могутті,
Великих, незліченних хвиль,
Стоять як скам’янілі буцім,
Не знаючий ні страх, ні біль.
Та можуть виглядати грізно,
Загрозу маючи в очах,
Бо за плечима їх – вітчизна,
Що більш – за смерті відчуття.
Тож дух моральний, це ознака,
Того, що в жилах грає міць,
І твій солдат вже не рубака,
Але перун між блискавиць.
І до змагань на полі брані,
І в сутички, і в рукопаш,
Бійці підуть, і навіть рани,
Не зборють бойовий кураж.
І лиш тоді твої маневри,
Військовий розум, мудрість, хист,
Ворожі змусять грати нерви,
Та пружити у скронях тиск.
Бо суть війни не в перемозі,
Війна – ресурси і торги,
Для когось, це плачі та сльози,
А комусь виторг із боргів.
Тут із невдачі роблять гроші,
Кар’єру – на людських кістках,
Закл;ди виграють вельможі,
І кривлять в посмішці вуста.
Тут видають криве за рівне,
Стискають, або тягнуть час,
І прагнуть каяттям сумнівним,
За будь-що спокусити нас.
Та військо йде, куди прямує
Його у мислях генерал,
Він ніби поглядом керує,
То марш на мапі, то привал.
Воно не знає ті інтриги,
Ті пастки – спалені мости,
Ані щурів двірських, ні тигрів,
Ні путь, що доля їм мостить.
Йому потрібно подолати,
Не тільки відстань, але й час,
Щоби солдат лишивсь солдатом,
А не в строю – останніх пас.
Але держати всіх у п’ясті –
Замало, треба дати рух:
Або прямий, або хвилястий;
Команди для очей і вух.
Тут прапорці, там барабани,
Нехай говорять куди йти,
Без керування гинуть плани –
Ідуть вони шляхом не тим.
І шкереберть стає мов військо,
Де забарились, чи спішать,
Солдати перед бойовиськом,
Не знаючи де їх – межа.
Тому задача командирів,
Тримати шик, плечем в плече,
Щоб ворог лави не знесилив,
Ні довгим списом, ні мечем.
Тоді сміливці не загинуть,
Завчасно йдучи в бій,
Та й не покаже свою спину,
Вже легкодухий в боротьбі.
Як буде ніч, пали багаття,
А день, здіймай всі прапори,
Аби здалось, що вас багато,
Чини до цього – гул і крик.
Якщо у стані дуже добрім,
Твій ворог чується собі,
І вояки його хоробрі,
Тебе шукають на двобій.
Не поспішай йому на лезо,
Дай марно видихатись їм,
Лишайся в розумі тверезим,
Нехай вгамує в серці грім.
І лиш тоді, коли знемігся,
Твій супостат, гони його,
Лишаючи для втечі місце,
Щоби тікав відсіль бігом.
Не заганяй у кут до смерті,
І відчайдушним не роби,
Бо може стати він упертим,
Відчувши сором від ганьби.
Тоді ти витратиш у двічі,
І час, і сили, і людей,
А це володарям не личить,
Та всупереч війни іде.
Хто знає межі, знає – міру,
Бо можна ще перемогти,
Не тільки кров’ю, але й миром,
Щоби дістатись до мети.
Лист восьмий
Сунь-дзи сказав:
- Є такі дороги, котрими не треба пересуватись,
є такі ворожі армії, на які не потрібно нападати,
є такі міста, що їх не варто брати,
є такі місця, за які не слід змагатися,
є такі накази, котрих не належить виконувати.
Мистецтво війни
Усе мінливе: й час, і речі,
Тож, мій господарю, і ти,
Не дієш поки серця речник,
Тобі не радить перед тим.
Є сотні, тисячі відтінків,
У кожнім кольорі війни:
Великі битви й поєдинки;
Ганьба, що вкрили ордени.
Є перемоги недоречні,
І переваги не значні,
А іноді бувають втечі –
Тріумфом славним та гучним.
Війна є рух, війна є спокій,
Війна – не тільки смерті шал,
Не тільки зіткнення жорстоке,
Й бойовища спекотний жар.
Війна – кинджали і отрути,
Війна – це гроші та брехня,
Наказ, де в кожнім слові трупи,
Де вовк прикинувся ягням.
Війна – це бесіди й вечірки,
Красуні, що ятрять серця,
Це не помітні оку вчинки,
Гримаси й вирази лиця.
Війна – це плани і папери,
Це мапи, креслення, листи,
Це кожний протилежний берег,
Який ти взяти ще не встиг.
Війна – це табори й обози,
Розташування і намети,
Це вміння віднайти в дорозі,
Важливі знаки та прикмети.
Війна – мистецтво і природа,
Це поєднання всіх умінь,
Щоб супротивники у згодах,
У своїм не зійшлись умі.
Хто користується військами,
Той знає принципи такі,
Чикати можна щось віками,
Але війна ресурс – людський.
Якщо себе ти забезпечиш,
Надійним тилом лиш тоді,
По між солдат не буде втечі,
В годину нелегких подій.
Допоки в твоїм війську кожен,
Не буде знати: місце й ранг,
До пір тих самих, ворог зможе,
Тобі завдати безліч ран.
Шляхи, які не мають зиску,
До перемоги не ведуть,
Вони хоч із метою й близько,
Але уводять в іншу путь.
Рушай на ворога завзято,
Лиш при умові, що тобі,
За клаптик той, твої солдати,
Не шкодуватимуть чобіт.
Минай фортеці величезні,
Якщо не варті камінця,
Бо військо, як та піна щезне,
На кров’ю зрошених зубцях.
Знай, і місцевості пустинні,
Їх дуже легко можна брати,
Та це плацдарм є непостійний,
Його найшвидше ти і втратиш.
Скажу й про владні я укази,
Якщо призначив полководця,
Не будь до його слави ласий,
І гідно з ним завжди поводься.
Він на війні вже сам володар,
І розпорядник, й повелитель,
Йому вже рухати народом,
Як робить те буремний вітер.
І перед ним одна задача,
Лягає на усім шляху,
Щоб ворог зазнавав невдачі
Та в непрохідь ішов глуху.
Замало знатись на місцині,
Потрібен воєводі хист,
Обходити і брами, й стіни,
І рів, і неприступний міст.
Тепер торкнемося і справи,
Всіх генералів твоїх чинних,
Бо розум голову нам славить,
А не оздоблений начільник.
Кому із них, як простір рідний,
Година безладу й хаосу,
Той і на користь навіть злидні,
Оберне так, щоб все вдалося.
Отож, потрібно розуміти,
Що кожна зміна є дволична,
І той, хто вчасно шкоду кмітить,
І зиск побачить блискавично.
Все перемінне та відносне,
І те, що видається сталим,
Ховати може смертоносне
У собі, небезпечне жало.
Існує також бік зворотній,
Для безліч явищ і речей,
Тож полководець має сотню,
Тримати – відданих очей.
Не підуть недруги відразу!
Хто гне коліна, той стрибок
Готує, щоб зненацька вразив,
Його загострений клинок.
У бік твої відводять очі,
Аби увагу привернути,
Але при цьому вже охоче,
Воліють в інший підштовхнути.
Хоч все мінливе, та опору,
Знаходить полководець вмілий,
У тім, що може вчасно й скоро,
Застосувати свої сили.
Отож між добрим і поганим –
Очільником, така різниця:
Керує той лиш бездоганно,
Хто вартість надає дрібницям!
І ті ж дрібниці, може владно,
Не брати зовсім до уваги,
Коли ж нікчема безпорадний –
Між них шукає переваги.
2015-2019