Для Артура
Слова прості і образи прості складаються в мозаїку просту. Життя нанизує рядки, як намистини. Хустину, змочену в холодному вині, я прикладаю до чола, до скронь щоб трохи стишити це шумовиння крові. А може приглушити?
Так. Треба жити! Ловити коропи, лини та клені. Не ворожити, не мішати руни з деревієм сухим чи картами Таро, у церкву не ходити, коли там править піп чи кзьондз, греко-католик. І куштувати це життя, як мед, що скальди, як ті бджоли, у щільники таємні наносили.
І здобувати Силу і дарувати Слово і те, що заховалося за ним, ретельно занотовувать поміж рядків. Та відмітать полову від зерен позачасно.
Та, власне, я про те, що простота дарована нам небом, яке четвертим агрегатним станом у купі з третім малює знаки повсякчас, прописує рядки, малює акварель, гуаш. І все так просто до геніальності без жодних зайвостей.
pH -- 7.36 - 7.42. Все добре: небо, море, кава, чай.
Зелений промінь не погасне. Зазвичай, я п'ю без цукру. Наливаймо, Друже!
© Copyright: Валентин Лученко, 2015