...у прірві доріг безкінечна радість і тривога почуття…
наші кроки, то суєтність часу, що спалює наші мрії…
поєднуючись із Вітром, думки стають Словами,
а ми, мов листя горнемося одне до одного…
іще зелене, чи вже опале, прагнемо Сонця,
тої зливи, у якій відроджуються наші серцебиття,
Музики, що веде крізь Мовчання іти далі…
і нам не все одно яким стане життя на бездоріжжі…