Тобі сьогодні лише шістдесят,
У спільному житті – вже двічі 18,
А роки, як птахи, – усе кудись летять,
Не встигнеш озирнутись – вже й за 20.
Проблема не у тім, що час летить,
А ми з роками трошечки старієм.
Душа іще не встигла відлюбить,
А тілом ми частіше вже хворієм.
Та краще говорити не про це
Й з надією дивитися в майбутнє,
Будує кожний з нас своє крильце,
А крила розгорне лише могутній.
Я дякую тобі, що крила розгорнув
І ми з тобою можемо злітати!
Та лише зараз я і сам збагнув,
Що ми удвох все можемо здолати!
Нехай сніги все тіло нам січуть,
Обпалюють вітри обличчя й душу ;
У цьому злеті нам і це не чуть,
Бо я з тобою жить на повну мушу!
Тобі сьогодні лише шістдесят,
В душі твоїй ; поки що повноліття!
Хай роки, як птахи, – усе кудись летять,
А ми крокуємо в нове століття!