На тебе дивлюся й радію,
Що Бог не скупився на вроду.
Якщо подаруєшь надію –
Кохання не матиме броду!
Ці очі, мов сині волошки,
Що в полі – від краю до краю, –
Чарівні й оманливі трошки,
Та що з цим робити – не знаю…
В їх синій чарівній блакиті
Душа відлітає до неба,
До серця ж шляхи перекриті –
Цьому дивуватись не треба!
А губи – як маківки в полі:
Бентежать і серце і душу…
О боже, це виклики долі,
З якими боротися мушу,
Бо очі твої – як волошки,
Блакитні від краю до краю!
Хоча я збентежений трошки,
В кого закохатися – знаю!
26.09.2014 р.