Люба, ти мені пробач
Й не носи образ з собою,
Якщо хочеш, то поплач –
Освяти душу сльозою!
Не сумуй, що у лікарні
Я проводжу дні і ночі…
Мені сняться сни ще гарні
Про твої бездонні очі,
Про роки буремні наші,
Що так швидко пролетіли,
Не дивись, що стали старші,
Досягли ж, чого хотіли:
Ми дітей у двох ростили,
Дали вищу їм освіту…
Хай здоров’я упустили,
Чи розкидали по світу?
Так вже вийшло ненароком –
Не хотів, але так сталось…
Буде вже мені уроком,
Як впускати в душу старість!
Тож за це мені пробач,
Й не носи образ з собою
Та прошу тебе: не плач,
Я ж бо – дихаю тобою!
30.11.2014 р.