Мені здалося: все у нас позаду –
Немає просто в юність вороття.
Розсталися колись не через зраду –
Скоріше: через ревнощів сміття…
Згадалося і думки аж здригнулись:
Чому кохання знищили тоді?
Чи може ми запізно схаменулись,
Чи може я не довіряв тобі?
Так, знаю, це – моя провина,
Що не зберіг ті ніжні почуття…
Й душі моїй велика половина
Пішла тоді з коханням в небуття…
Та вчора я твого листа отримав
І зрозумів, що рана ще болить,
Що наш Амур тоді на нас нагримав
Та шанс дає побачитись на мить,
Бо ти мені у тім листі писала,
Що я віршами тронув за живе,
Образ крижинка у душі розтала,
А біль разлуки скоро заживе:
«В моїх очах – ні смутку, ні печалі –
Сховала їх я в глибині душі,
А біль і відчай – серце увібрало,
Щоб люди не побачили чужі…»
Лише здавалося: у нас усе позаду,
Бо в юність не буває вороття...
Й розсталися тоді не через зраду,
А лише через ревнощів сміття…
20.10.2015 р.