Заєць, вивірка, кабан. Хмара, озеро, верба.
Знаки. На корі, воді, на небі.
Ген за луками вільшина. А за нею залізниця.
Потяг в даль погуркотів.
Ніч глуха. Мені не спиться.
Не полощаться мізки в лікворі напівсолонім.
На палітрі днів мазки грубі засихають.
За рікою коні постриножені снують.
Чуєш, заіржали?
Тоскно враз стає мені в занехаяній хатині.
Нині тут. А завтра де? В павутинні.
Зупинись, спочинь, засни. Жар спаде. Самий собою.
Без парамідону.
Починаю рахувать. Рia mater cranialis. Раз-два-три-чотири-п'ять.
Починається діаліз. Альфа-ритм стійкий.
Більше не тремтить душа, та що між ключиць.
Solar plexus розливає хвилі тепло-сині.
Спи, маленький, засинай, мій небесний сину...
Ранок пізньої весни. Губи - спілі вишні.
Тепла посмішка стріча сонце крізь повіки.
Потягусі усім тілом. Ой, життя, яке ж ти диво!
І яке чарівне діло, штука
пити білий чай з медом із рододендрону.
Харе Рама, Харе Крішна. Слава Арджуні та Дрону!
Не забудьмо також Вішну, Перуна, Ярила, Бальдра.
Слава цій траві та хлібу,
що печеться від світанку на розпеченому споді.
Мир і спокій тут на часі.
Всі герої -- у Вальгалі. Там, де Одін.
© Copyright: Валентин Лученко, 2015