У цьому прекрасному Всесвіті,
з його кварками, атомами, молекулами,
де віруси і бактерії
заворожують око
та перехоплюють подих
глядачів в театрі електронних мікроскопів,
є місце всім і кожному.
Тут немає нічого неможливого.
Тому світло, повітря, вода можуть різати найтвердіший камінь.
Ми можемо будувати голими руками донебесні вежі.
Уявою розганяти хмари.
Подихом щирої любові відігрівати замерзле серце.
Чуєш, лунає скерцо для одинака-гобоя?
В цей час кристалічна ґратка
формується в хмарах лілових.
Через якусь годину крізь її решето
посиплеться сніг лапатий.
Вийдуть дядьки підпилі
з лопатами стежки від хат розчищати.
Посиплються діти рум'яні
ліпити бабів і фортеці.
Хтось упаде горілиць від повітря п'яний
в пухку кучугуру і буде довго дивиться:
як падає сніг, як росте драбина
туди, де плетуть кристалічну сітку,
якою ловитимуть твердь, рідину, повітря.
© Copyright: Валентин Лученко, 2015