НАД БИСТРИЦЕЮ*
Води зелене місиво холодне,
Таке стрімке й красиве не до речі,
Мов заглядає до душі-безодні
Та одягає прохолодь на плечі.
Це б стрімголов - у воду, як у юність,
Не роздивляючись, що буде і як буде,
Хай перевертом безпорадна мудрість
Наздоганяє нас тепер повсюди.
Хай новий квітень роззеленить віти
І не пускає паморозь на скроні,
А літо зацілує соковито
У поспіху обідрані долоні.
Та... розкидає вітер сірі квіти
По небу вже безбарвно-голубому.
Сьогодні вранці закінчилось літо
І осінь повертається додому.
*Бистриця - річка на Прикарпатті (річка мого дитинства)