Хей, бармене, створи-но мені колотнечу,
Місто, мов Азкабан, — я з нього планую втечу.
Просто налий, без зайвих порожніх речень,
Без заперечень!
Просто сьогодні якийсь особливий вечір,
Так хочеться взяти і нафіг усе забути,
Відшукати себе й зрозуміти деякі речі,
Осягнути всю сутність, мудрість і спокій Будди..
Намішай мені в чарку коли та вогневіскі,
Стань на хвилинку кимось рідним та близьким,
Татуйовані руки у чарку наллють отруту..
Круто..
І світ попливе — все зіллється в єдине ціле,
Мов шейкер, думки розмішає чарівне зілля,
Терорист алкоголь клітини нервові знищить,
Та всі ми не без гріха — куди вже нижче..
І хай не життя, так настрій хоч стане краще,
І десь у кінці тоннелю засяє вихід.
Доля, вона, ти знаєш, шалава та ще,
Всім пофіг на тебе, кожен шукає вигід..
Просто дістало, якщо не сказати грубіше,
Спогадів вибухи часом порушують тишу,
Що не людина - під маскою вовк чи вовчиця,
Всі ті ж помилки, і ніхто нічому не вчиться..
Налий мені ще — створи-но мені колотнечу,
Треба залити чимось душі порожнечу..
Світ колись вийде, мов їжачок із туману,
Колись ми усі втЕчемо із Азкабану..
© Паша Броський