Коли в пучках пульсує любов,
коли вона струменить від маківки до мізинців ніг,
ніжною і глибокою пісня виходить з під-пензлика, смичка і пера.
Лягає вона на ефір, папір, полотно, воду.
Природа наповнена безліччю коливань, звуків,
але є один, який здатен розбудити мертвого.
Треба його почути.
Я пірнаю у первинний Океан
і починаю шукати_слухати.
У Всесвіті так багато мов.
Ми, маючи першу і другу сигнальну,
намагаємося їх розшифрувати,
але тварини і діти роблять це набагато простіше.
Може таки існує третя?
Та звісно ж так! Чому все таке просте, сокровенне знання
хтось лихий намагається від нас заховати?
Висапує тендітні зелені ростки,
виполює все, що пробилося крізь тверді ґрунти,
розсіває зневіру, запалює вогке бадилля
і димом вкриває лани.
Але то все пусте!
Не спинити. Не загальмувати. Любов зламала усі замки.
Брами розчинилися. Розбилися барильця.
Потекло світло, проросло зерня,
засіяне безсмертними людьми, богомилами і аквітанами.
І де ваші хрестоносці? Де вони, де?
Порох і пил на дорогах історії.
© Copyright: Валентин Лученко, 2015