Уже півроку ти – на небесах…
Немає мами – й ми осиротіли
Та нашу біль не вимовиш в словах,
Бо ми її втрачати – не хотіли!
Вона для нас, сердешна, і – жила,
І все життя без вихідних робила.
ЇЇ душа безмежною була
Й усіх дітей однаково любила:
Коли були ми вже й немолоді,
Коли роками вдома не бували,
Вона любила, навіть, і тоді,
Коли її вітати забували…
Але тепер вже час бере своє
І важко нам без тебе жити, нене.
За роком рік все гірше нам стає,
А згодом ми прийдемо і до тебе…
Ти нас, на небі, зараз бережеш
І поміч надаєш, коли ми помилились.
Якщо до нас вночі у снах прийдеш –
Це значить, що ми довго – не молились…
Уже півроку ти на небесах, –
Немає тебе – й ми осиротіли…
Та нашу біль не зміряти в словах,
За це й прощення в тебе попросили!