СЕРГЕЙ КЛЫЧКОВ (1889-1937):
* * * (http://rupoem.ru/klychkov/all.aspx#goda-moi-pod)
Доколе любовь без лукавства
И в скрытости нашей, без боли,
Мы словно у чаши, где яства
Без сытости, перца и соли...
Пока же для соли и перца
Найдем мы и долю, и меру,
И наша одежда от моли,
И в боли источится сердце,
Любовь же, попавши в неволю,
Утратит надежду
И веру...
* * * (вільний переклад П.Голубкова)
Любов без лукавства поки ще,
У схованці нашій, без болю -
Ми ніби у чаши, де їжа
Без ситості, перцю і солі...
Поки ж ми для солі і перцю
Знайдемо і частку, і міру, -
І одяг наш, мабуть, від молі,
Й, від болю, істочиться серце,
Любов же, попавши в неволю,
Вже втратить надію і віру...
* * * (http://rupoem.ru/klychkov/all.aspx#goda-moi-pod)
Любовь - неразумный ребенок -
За нею ухаживать надо
И лет до восьми от пеленок
Оставить нельзя без пригляда.
От ссоры пасти и от брани
И няню брать с толком, без спешки.
А чтоб не украли цыгане,
Возить за собою в тележке!
Выкармливать грудью с рожденья,
А спать класть у самого сердца,
На стол без предупрежденья
Не ставить горчицы и перца!
А то может так получиться,
Что вымажет ручки и платье
И жизнь вся пропахнет горчицей,
А с горечью что ж за объятья!
И вот за хорошим уходом
Поднимется дочь иль сынишка -
И брови крутые с разводом,
И щеки как свежие пышки!
Но так, знать, положено нам уж,
Что счастью не вечно же длиться:
И дочь может выскочить замуж,
И может сынок отделиться!
Ребенок же слабый и хилый,
Во всем обойденный судьбою,
С тобой доживет до могилы
И ляжет в могилу с тобою!
С ним только вот, кроме пеленок,
Другой не увидишь отрады:
Любовь - неразумный ребенок,
Смотреть да смотреть за ней надо!
*** (вільний переклад П.Голубкова)
Любов - нерозумна дитина -
За нею весь час доглядай ти
І догляд років до вісьми там
Не можна ніяк залишати.
Від сварки пасти і від лайки,
І няні толковій платити.
Не вкрали любов щоб циганки,
Візком за собою возити!
Грудьми годувати тому лиш,
А спати стелити - під серце,
На стіл, де дитину годуєш,
Гірчиці не ставити й перцю!
А то ж буде гріх: чарівниця
Вмить ручками влізе своїми -
Й життя все пропахне гірчицею,
Які ж з гіркотою обійми!
Роки непомітно промчаться
Синок підросте, чи дівчушка -
І брови круті розлетяться,
І щоки - як свіжі пампушки!
Але так покладено, знаєш,
Що щастя не вічно триває:
Дочка – мріє змалечку заміж,
Синок – відокремитись дбає!
Дитина ж, слабкої вже сили,
Обійдена долею злою,
З тобою живе до могили
І ляже в могилу з тобою!
Крім пелюшок, з нею віднині
Відради не знайдеш своєї:
Любов - нерозумна дитина,
Дивитися треба за нею!
СЕРГЕЙ ЕСЕНИН (1895-1925)
ВЕЧЕРОМ СИНИМ, ВЕЧЕРОМ ЛУННЫМ...
Вечером синим, вечером лунным
Был я когда-то красивым и юным.
Неудержимо, неповторимо
Все пролетело далече... мимо...
Сердце остыло, и выцвели очи...
Синее счастье! Лунные ночи!
Вечором місячним, вечором синім... (вільний переклад П.Голубкова)
Вечором місячним, вечором синім
Був колись юним я, був і красивим.
Та неповторно так, і так нестримно
Все пролетіло далеко вже... мимо...
Серце застило, і вицвіли очі...
Синє те щастя! Місячні ночі!
***
Мы теперь уходим понемногу
В ту страну, где тишь и благодать.
Может быть, и скоро мне в дорогу
Бренные пожитки собирать.
Милые березовые чащи!
Ты, земля! И вы, равнин пески!
Перед этим сонмом уходящих
Я не в силах скрыть моей тоски.
Слишком я любил на этом свете
Все, что душу облекает в плоть.
Мир осинам, что, раскинув ветви,
Загляделись в розовую водь.
Много дум я в тишине продумал,
Много песен про себя сложил,
И на этой на земле угрюмой
Счастлив тем, что я дышал и жил.
Счастлив тем, что целовал я женщин,
Мял цветы, валялся на траве
И зверье, как братьев наших меньших,
Никогда не бил по голове.
Знаю я, что не цветут там чащи,
Не звенит лебяжьей шеей рожь.
Оттого пред сонмом уходящих
Я всегда испытываю дрожь.
Знаю я, что в той стране не будет
Этих нив, златящихся во мгле.
Оттого и дороги мне люди,
Что живут со мною на земле...
*** (вільний переклад П.Голубкова)
Ми тепер відходимо потроху
У краї, де тиша й благодать.
Може, скоро і мені в дорогу
Тлінні вже пожитки час збирать.
Милі ви, березові всі хащі!
Ти, земля! Рівнин піски, луги!
Перед сонмом цим всіх відходящих
Я не в силах втримати туги.
Я любив занадто в цьому світі
Все, що душу втілює у плоть.
Мир осикам, що, схиливши віти,
Задивились у рожеву водь.
Дум багато в тиші я продумав,
Я пісень про себе купу склав,
І на цій землі, такій похмурій,
Був щасливий тим, що жив, кохав.
Що жінок я цілував, і вперше,
Квіти м'яв, валявся на траві,
Звірину ж, братів як наших менших,
Зроду я не бив по голові.
Знаю я, що не цвітуть там хащі,
Жита шия не дзвенить також.
Тому перед сонмом відходящих
Я постійно відчуваю дрож.
Знаю я, що в тім краю не буде
Нив таких, златящіхся в імлі.
Тому й дорогі мені ті люди,
Що живуть зі мною на землі...
***
Мне осталась одна забава:
Пальцы в рот - и веселый свист.
Прокатилась дурная слава,
Что похабник я и скандалист.
Ах! какая смешная потеря!
Много в жизни смешных потерь.
Стыдно мне, что я в бога верил.
Горько мне, что не верю теперь.
Золотые, далекие дали!
Все сжигает житейская мреть.
И похабничал я и скандалил
Для того, чтобы ярче гореть.
Дар поэта - ласкать и карябать,
Роковая на нем печать.
Розу белую с черною жабой
Я хотел на земле повенчать.
Пусть не сладились, пусть не сбылись
Эти помыслы розовых дней.
Но коль черти в душе гнездились -
Значит, ангелы жили в ней.
Вот за это веселие мути,
Отправляясь с ней в край иной,
Я хочу при последней минуте
Попросить тех, кто будет со мной,-
Чтоб за все за грехи мои тяжкие,
За неверие в благодать
Положили меня в русской рубашке
Под иконами умирать.
*** (вільний переклад П.Голубкова)
Залишилась одна забава:
Пальці в рот - і веселий свист.
Прокотилась погана слава,
Що паскудник я і скандаліст.
Ах! смішна така втрата, видно!
Так багато тих втрат-химер.
Те, що в бога я вірив - стидно,
Гірко те, що не вірю тепер.
Золоті, та далекі далі!
Все запалить життєва падь.
І паскудничав я і скандалив
Для того, щоб яскравіш палать.
Дар поета – і пести, й карябай,
І фатальна на нім печать.
Розу білу та чорну жабу
Я хотів на землі повінчать.
Хай не зладились, хай згубились
Ці картини рожевих мрій.
Та ж в душі - як чорти гніздились -
Значить, ангели жили в ній.
За ось ці каламутні години,
Вирушаючи в край неземний,
Хочу я на останній хвилині
Тих просити, хто буде при ній, -
Щоб за всі за гріхи мої тяжкі, і
За невіру у благодать
У сорочці поклали одначе,
Під іконами помирать.
***
Не жалею, не зову, не плачу,
Всё пройдёт, как с белых яблонь дым.
Увяданья золотом охваченный,
Я не буду больше молодым.
Ты теперь не так уж будешь биться,
Сердце, тронутое холодком,
И страна берёзового ситца
Не заманит шляться босиком.
Дух бродяжий, ты всё реже, реже
Расшевеливаешь пламень уст.
О моя утраченная свежесть,
Буйство глаз и половодье чувств.
Я теперь скупее стал в желаньях,
Жизнь моя, иль ты приснилась мне?
Словно я весенней гулкой ранью
Проскакал на розовом коне.
Все мы, все мы в этом мире тленны,
Тихо льётся с клёнов листьев медь…
Будь же ты вовек благословенно,
Что пришло процвесть и умереть. (1921г.)
*** (вільний переклад П.Голубкова)
Не шкодую, кличучи, не плачу,
Пройде все, як з білих яблунь дим,
І, зів'яння золотом позначений,
Більше я не буду молодим.
Tи тепер не так вже будеш битись,
Серце, що торкнув холодний ніж,
І країна весняного ситцю
Не заманить шлятись босоніж.
Дух бродяжний, ти все рідше, рідше
Будиш пломінь вуст, як там будив.
Дивна свіжість, втрачена і ти вже,
І буяня, й повінь почуттів.
Я тепер скупіше став в бажаннях,
Чи життя приснилося мені?
Ніби я весни гучною ранню
На рожевім проскакав коні.
Всі ми, всі ми в цьому світі тлінні,
Тихо ллється з кленів листя мідь...
Будь же те повік благословенне,
Що прийшло проквісти мимохідь.
ДО СВИДАНЬЯ…
До свиданья, друг мой, до свиданья.
Милый мой, ты у меня в груди.
Предназначенное расставанье
Обещает встречу впереди.
До свиданья, друг мой, без руки и слова,
Не грусти и не печаль бровей, -
В этой жизни умирать не ново,
Но и жить, конечно, не новей. "
ДО ЗУСТРІЧІ… (вільний переклад П.Голубкова)
Друже мій, до зустрічі, напевно.
Ти у мене в грудях, милий мій.
Дійство, що призначене - непевно
Зустріч обіцяє в мряці тій.
Зустрічай же, без руки і слова,
Не сумуй там, сумом брів не тіш, -
В цім житті вмирати так не ново,
Але й жити, певен, не новіш. "