Кружляє пил по стомленій дорозі,
Мов у танку веселе веретено.
Холонуть верби в болісній знемозі,
Стискаючи оголені рамена.
І день іще неначе непочатий –
Сховалось сонце у своїй світлиці.
Та лише гай, ошатний і строкатий,
Здається, вдячний осені-цариці.
Та бідне листя вже чекає страти:
Здригається і падає без тями.
І килимки для ніг, не пишні шати,
Рясними поливаються дощами.
А ковилі, знесилені і кволі,
Не тягнуться суцільною стіною –
Уже, скорившись незавидній долі,
В сирій землі шукають супокою.
Всох очерет, сховалося латаття –
Брижі на річці, мов болючі шрами.
Діждався неминучого розп’яття
Сухий бур’ян, спустошений вітрами.
Дарма, зчепившись з ними у двобою,
Останній лист на ясені тріпоче.
І блідне день, урізаний пітьмою,
І в чорній тузі закриває очі.
25.11.15---- 14.12.15