Янгол західного вікна, знову з’явився на поклик -
Пошук істини в божевіллі світу старого романтика.
Химерні надії, давно вже забута в відьомському колі
Посеред пагорбів сивих дорога додому.
Місяць щербатий – в небі мерця усмішка -
Срібло розлив. В дзеркалі все інакше
Морок видінь скалиться чорною кішкою,
Тоне човен рибалки в мутно-зеленім морі.
І вчуваються звуки тагейрму в симфонії ночі,
Знаючи, що буде далі, наважився б далі шукати?
Ти все мовчиш, та кива головою обпалений верес.
Бо є запитання, які краще залишити без відповіді,
Не знати, або принаймні забути і стерти із пам’яті,
Як стирає час фрески на стінах старих палаців,
Де народжуються легенди сповнені страху і болю,
Про час в якому не було cлова, не існувало ні дня, ні ночі,
Лиш те, що немає кінця і початку -
Нуль, порожнеча, хаос з якого приходять боги.