Сьогодні, друже, ти пішов з життя.
Ми бачились, коли постигли вишні …
В людини інший вимір небуття,
Куди веде нас сам Всевишній.
Моя душа неначе обірвалась,
І від жалю нестерпно так, болить,
З тобою рідні може й попрощались,
А я не зміг побачитись й на мить…
І взагалі, частіше б зустрічались –
Життя у нас бринить, як на струні
Й вони сьогодні вкотре обірвались,
Щоб поховати тіло у труні.
Чи вимолимо в Бога ми прощення?
Чи пройде час й я знову помилюся?
Тож на чоло своє роблю хрещення –
За упокій душі твоїй молюся,
Бо тіло вже пішло у небуття,
А заквітують знову в травні вишні…
Тож, ти зарано поспішив з життя,
Та так збирає янголів Всевишній!