До всього звикає людина:
до болю, страждання й туги.
Такий кам'яний не один я -
а, мабуть, вже кожен другий.
В пітьмі скавучить собака.
Десь знову точились бої...
Раніше і я б заплакав,
та висохли сльози мої.
Чи серце моє зачерствіло?..
Душа пліснявою взялась?..
Волоссям трусну посивілим,
щоб думка сумна урвалась.
Собака чимдуж жаліється,
мов баба сільська, голосить -
і щось-таки в серці діється,
в душі щось болюче тремтить...
Чого ж ми собачимось, люди?.. -
нагризлись уже досхочу!..
Вбираю повітря у груди -
й надривно, як пес, скавучу.