Вони їли сухі мухомори. Запивали водою чистою, як сльоза.
Причащалися тілом Землі та її кров'ю.
Спочатку нічого такого, незвичайного, не траплялося.
Тому говорили довго про те,
що "все вже було і нічого нового не буде і все достоту банальне".
А потім їх понесло у нові світи через Зоряну Браму, ту яка на маківці.
Нове Дао кудись вело, петляло, крутилося спіралями
та переходило в площини Мьобіуса.
Але, врешті, всі повернулися на старі манівці.
Стали стишеними. В очах засвітилися каганці. В когось мудрості, а в когось печалі.
Роз'їхалися хто на таксі, а хто на метро: ніхто не запізнився на останній потяг.
На завтра вийшли усі на роботу, на лови нових проблем і вражень.
Але все вже було не так. Гриби зробили свою роботу:
світло Всесвіту проливається тепер золоте через отвори
в голові, серці, п'ятах.
Дарма, що поки що його ніхто не бачить...