Рассвет тихонько звёзды с неба слижет,
Луч первый солнца высушит росу,
В бессоннице - и думы с болью ближе,
Их в косы стихотворные вплету.
Согреет травы ласковое солнце,
Обильный дождь умоет синерань,
А ночь без сна вдруг розой обернётся
И нанесёт шипами много ран.
В глазах заблещут отблески рассвета,
Устанет сердце, отбивая ритм,
Душа, страдая, с болью попадётся
В тревог, печалей тёмный лабиринт.
23.12.2015 года © Ана Болик
Свiтанок тихо...
Нина Трало
Світанок тихо в небі зорі вижне,
а перший промінь висушить росу.
З мене безсоння біль і думи вижме,
сплете зі слів віршовану косу.
Траву зігріє сонечко привітне
і дощ рясний умиє синю рань,
а ніч безсонна знов троянду витне
і нанесе шипами безліч ран.
В очах іскриться зоряне світання,
а серце відбиває втоми ритм
душа болить і рине у страждання,
в тривоги і зажури лабіринт.
23.09.2015 р.