Сергею Есенину (Владимир Маяковский, в сокращении)
Вы ушли, как говорится, в мир иной.
Пустота... Летите, в звезды врезываясь.
Ни тебе аванса, ни пивной.
Трезвость.
Нет, Есенин, это не насмешка.
В горле горе комом - не смешок.
Вижу - взрезанной рукой помешкав,
собственных костей качаете мешок.
- Прекратите! Бросьте! Вы в своем уме ли?
Дать, чтоб щеки заливал смертельный мел?!
Вы ж такое загибать умели,
что другой на свете не умел.
Почему? Зачем? Недоуменье смяло.
Критики бормочут: - Этому вина
то... да се... а главное, что смычки мало,
в результате много пива и вина.-
Дескать, заменить бы вам богему классом,
класс влиял на вас, и было б не до драк.
Ну, а класс-то жажду заливает квасом?
Класс - он тоже выпить не дурак.
***
…Дрянь пока что мало поредела.
Дела много - только поспевать.
Надо жизнь сначала переделать,
переделав - можно воспевать.
Это время - трудновато для пера,
но скажите вы, калеки и калекши,
где, когда, какой великий выбирал
путь, чтобы протоптанней и легше?
Слово – полководец человечьей силы.
Марш! Чтоб время сзади ядрами рвалось.
К старым дням чтоб ветром относило
только путаницу волос.
Для веселия планета наша мало оборудована.
Надо вырвать радость у грядущих дней.
В этой жизни помереть не трудно.
Сделать жизнь значительно трудней.
СЕРГІЮ ЄСЕНІНУ (в скорченні, переклад П.Голубкова)
Ви пішли, як кажуть, у світ інший.
Порожнеча... Рій зірок у ній.
Ні авансу, ні пивниці більше.
ТверезІй.
Ні, Єсенін, це не глузування.
Горе грудкою у горлі - не смішок.
Бачу, як рукою з розрізаням,
Ви кісток своїх качаєте мішок.
- Припиніть! Невже не зрозуміли?
Колір крейди ж щоки побілив!
Ви ж таке тут загинати вміли,
Що ніхто на світі більш не вмів.
То ж чому? Навіщо? Диво всіх зім'яло.
Критики бурмочуть: - А цьому вина -
Те... та се... Найбілша: змички мало,
В результаті - море пива і віна.
Замінити би, мовляв, богему класом -
Клас впливав на вас, було б не до війни.
Ну, а клас – що, заливає спрагу квасом?
Клас – теж випити, як кажуть, не дурний.
***
Погань ще не встигла порідіти.
Справ багато – тільки-но встигай.
Треба все життя переробити,
Переробиш – отоді співай.
Час наш - важкуватий для пера,
Та скажіть, каліки і калікши,
Де, коли, який великий вибирав
Шлях легкий, що протоптали інші?
Слово – полководець людства сили.
Марш! Щоб горе ззаду ядрами рвалось,
Й вітром до старого дня зносило
Тільки плутанину цих волоссь.
Не обладнана для сміху доля наша.
Радість - у прийдешніх днях познач-но .
Вмерти у цьому житті не важко.
От життя зробити - важче значно.