Іде по гальці старий діда
Й не скажешь зразу, що святий
Сіде волосся, м*ята ряса
Увесь в думках, ніби німий
Іде, до долу прихилився,
Горба до сонця підійма
Не видно того, що молився,
Надію що плекав дарма.
Іде босоніж, ледь ще диха
Та все іде, як той таран
Не оминув й одного лиха -
По грудях розпростерся шрам
Дірки від оспи на голів*ї
Дірява ряса вся в латАх
Молився марно, хоч й старанно
Сам за для себе здолав шлях
А бог дивився все те діло
Він бачив старого дідА
Та не послав і крихти хліба
Та й жодного у низ горба
Він ніби бачив, та сміявся
Він ніби знав, та не поміг
Він над старим усе знущався,
Через попів казав "молись!"
А те дурне хлопча, тим часом,
Мідяк останній ніс у храм
Спав на землі, вмирая тихо,
Проте чита: "усе оддам"
Собі він думав: "Всем воздастся.
Бог всіх розсудить, як мудрець"
Молився, чуючи "ледащо",
Та цноту вівши під вінець
А чайки високо у небі
Кричали дико, мов спинись
Старому ж більшого й не треба,
Аби молитви не збулись.
***
Ішов по берегу ледащо,
Старий в лахмітті та шрамах
Ішов, все шепчучи "воздастся"
Та лиш зірки казали шлях