Знаєш буває такий сон під ранок, коли чуєш усе_надворі. Як дріботить дощ, миє бруківку. А потім сонце сходить і сипле погідне тепло. Платан шелестить. Стогне щось в середині гори. Співає пташка канцону на честь винограду. Осінь така м'яка. Нічого більше не треба для щастя.
Прокидаєшся. Потягуєшся усим тілом. Звільняєш суглоби від сонної млості. Холодний душ. Потім в спижевій турці вариш каву. Наливаєш її, запашну, в зігріте любов'ю горнятко. Додаєш молока і меду. І п'єш повільно і ледь помітно, як дихаєш. Не читаєш газет. Не знаєш новин. Не відаєш на якій ти планеті. Бо щасливий, бо ти не один.
Є великий світ, де ти і подібні тобі відкриті потокам світла, рікам знань, океанам любові. Тут Боги всі живі не потребують офіри, а кров потрібна щоб жити.Треба просто спалити старе лахміття.