Під поглядом твоїх очей
Я тану, наче свічечка.
А від палких твоїх речей
В душі квітує літечко.
Але,буває, глянеш так,
Що серце зупиняється -
Неначе поглядом мене
Ти хочеш спопелить.
Ти - сонце, що в небі яскраво сяє,
Дарує природі життя щомить.
Ти - сонце, що лагідно зігріває,
Та може зненацька усе спалить.
На людях ми завжди удвох -
Ми парою вважаємось.
Обійми, жарти, "Ах!" та"Ох!,
Співаєм, розважаємось.
А як залишимось удвох -
Нараз усе міняється:
Ти забуваєш всі слова,
Всміхаєшся й мовчиш...
Ти - місяць, що срібло довкола сіє,
Дарує закоханим диво-ніч.
Ти - місяць, що світить, але не гріє,
Коли залишаємось віч-на-віч...
Можливо, почуття своє
Ховаєш за усмішкою?
Та, кажуть, бачили тебе
На дискотеці з іншою!
Не хочу вірить цим пліткам,
Та серденько підказує:
Немає диму без вогню.
А, значить, щось та є!
Ти - вітер, що ніжно голубить квіти,
В забаві зриває їх пелюстки.
Ти - вітер. Чи ж можна тебе любити?
Кохаєш і зраджуєш залюбки.
Але танцюй хоч з ким, хоч де -
А все ж моїм залишишся!
Бо знаю: день такий прийде -
І ти мені освідчишся.
То вдача вже твоя така:
До інших залицяєшся,
Але кохаєш лиш мене,
Я впевнена, одну!
Ти - повінь, людських почуттів стихія,
Ти - сонце, що може усе спалить,
Ти - місяць, що світить, але не гріє,
Ти - вітер...
Та як тебе не любить?!