I варіант
Рідна матінко-Земле, незрівнянна краса одкровення:
В волошковім безмежжі - блакитних річок оксамит.
Бог у зерні пшеничнім послав тобі благословення,
А у колір смарагду квітковий вписав колорит.
І весніти б тобі… але чорнії хмари закрили
Благороднеє сяйво, яке ти по світу несла.
Прямо в серце твоє стріли зради безжально встромили…
Кров полеглих синів твоїх маками рясно зійшла.
Земле! В храмі небесному боляче зойкають дзвони,
Над твоєю бідою розлився важкий благовіст,
Впали сотні зірок. У церквах мироточать ікони.
І надовго замовк у людей на вустах акафіст.
Ніч поволі зійшла, а ти й досі не спиш, моя Земле.
Вся в молитвах. Я серцем зболілим до тебе тулюсь.
Відпочинь хоч би трішки, а я за дітей наших, нене,
Як і ти, до Всевишнього тихо в сльозах помолюсь.
Усі миром помолимось, люди: « Отець наш, Всевишній!
Нас від зла захисти і пошли нам ясне майбуття,
На поталу врагам благодатний наш край не залиш бо,
Збережи на Землі-неньці нашим потомкам життя!»
© Ніна Кулініченко
Регіональна спілка письменників Придніпров’я м.Дніпропетровськ