Тихо...
У ночі, коли самота, як кішка,
Точить кігті біля мого ліжка,
Я все частіше вслухаюсь у тишу,
Що сміливо стукає у стомлену душу...
Де не має планів на завтра,
Де не знаю, чого я варта,
І дні минають, як і завше,
І сум пробирає дно моїх очей.
О, а потім... а потім сльози,
Так стрімко падають додолу,
Що навіть лютневі морози,
Лагідніші до суходолу.
Фінал історії, про мрії,
Які вже оминули серце,
І сльози застигли на вії,
А завтра... а завтра буде легше.
/19.01.16./
#перший_вірш #2016
(С) Оксана Олійник
/ #БОМ /