Нотатки до картин пана Брейгеля
Розділ третій,
в якому говориться
про появу байдикування
Рядки ці присвячу неробам,
Їх будням довгим і важким,
Які як пошесть, як хвороба,
Що вивертають аж мізки.
Чи сплять вони, чи невсипущо,
Постійно пазять навкруги,
Де силу віднайти «цілющу»,
Надати лінощам снаги.
І кожен ранок, день, і вечір,
Буває навіть і вночі,
Їх ціпко страх бере за плечі,
Так що впадають до плачів.
І всяк у серці галасують,
І причитають, і жаліють,
Лиш не згадати працю всує,
Що й так, піїти не зуміють!
Тож видати своє безділля,
За справу першої ваги,
То річ висока, і дозвіллям,
Назвуть це тільки вороги.
І треба бути тут серйозним,
Та й ще, поважним над усе –
Лінивцем справді віртуозним,
Бо фарс ніякий не спасе.
І тут замало просто вжитись,
Враз тую шкіру натягти,
Або на роль таку згодитись,
Таким можливо лиш зрости.
Процес цей справді науковий,
Але книжок бракує нам –
Пізнати всі оті основи,
Тому й берусь за діло сам.
У всього є свої предтечі,
Із неабияких умінь,
Росте не геній у малечі,
А добре виплекана лінь.
І пізно нарікати: «Осле,
Чому впираєшся, не йдеш!»
Бракує розуму дорослим,
Тож їхнім дітям, певно теж.
І надприродних вже загадок,
І неймовірних таємниць,
Не має тут, бо лінь у спадок,
Дається з родових скарбниць.
Терзає й вас, незносне чадо?
О безталанний мій читачу,
Так знайте, діти як свічадо,
Завжди відіб’ють вашу вдачу!