найважче було – приховати від нього очі,
найлегше було – протягнути зцілить зап’ястки
(завзято не гоїлись, наче щоб заморочить,
аби не побачив, що очі в сльозах розп’яті).
найтяжче було запевняти, що сенс – у світлі,
триматись за біль, говорити, що неважливо
чи верне до тебе, чи ні бумеранг молитви,
бо варто кохати, бо власне в любові – диво.
і більше не вірити жодному тому слову,
яке промовлятимеш (наче ще чогось варта),
бо навіть злодюжка – і той заслужив любові,
а ти віддала геть усю – й прослизнула варту.
від смерті до ранку повзти навісним камінням,
лишати сліди, що пектимуть тебе довіку…
найважче було, коли видерли хрест: “невинна!” –
й лишили тебе в збайдужінні, немов каліку.