Ґео Милев
Осінній вечір
Je pleure les lévres pansées...
Десь тоне і губиться небо лазурне, я плачу...
Я ревно оплакую сльози чужі та плачі,
оплакую губи, що змерзли і зблідли, я плачу,
оплакую кроки чужі, що занишкли в ночі.
Даремно чекаю на тебе, чекаю віддавна...
І крига скувала озерну гладінь нещадимо,
три качки перехильцем ходять, чекають віддавна
й на мене, сердешні, зорять крижаними очима:
і листя бліде, що з молитвою тут помирає,
і хворії віти, що чола їм скорб обпекла,
і сльози жаркі — безпорадно усе помирає,
і ліс безвідрадний, що вкрила глибока імла.
***
Оригинал:
Гео Милев
Есенна вечер
Je pleure les lévres pansées...
Небето лазурно се губи, потъва, аз плача...
Аз плача за чуждите сълзи, за чуждия плач,
за чуждите устни измръзнали, бледни аз плача,
за чуждите стъпки, заглъхнали в мразния здрач.
Напразно те чакам, аз вече те чакам отдавна...
По пустия лед на смразеното езеро бедни
три патици ходят и спират, и чакат отдавна,
и гледат отчаяни мене с очите си ледни:
и бледите листи, които с молитва умират,
и болните клони с наведени, тъжни чела,
и жарките сълзи, които безмощни умират,
и пустия лес в безизходна дълбока мъгла.