* * *
Припадаю вухом до землі моєї,
Чую її стогін, помолюсь про неї.
Серденьку болюче від такої долі...
Жах... Тремтять високі і сумні тополі.
Ой, надай же, земле, розуму усім,
На душі все зблідле враз передусім.
Небо закоптіло від злоби людської,
В день завечоріло від жорстви такої.
Ой, ви, люди, люди...Не чорніть ви смуги,
З ними так погано. Нащо такі туги?..
Землю пожалійте, своїх матерів,
Спокою надайте, досить бунтарів.
Неню Україну нашу збережіть,
Бога, я вмовляю, люди, не гнівіть.
Дайте собі миру, злагоди, добра,
Попрямуйте, прошу, з площі до Дніпра.
Вас до себе кличуть мудрий батько, дід,
Він і досі стогне, знайте – захід, схід.
Пожалійте землю, свій родючий край,
Слухайте тополі, як шумить ваш гай.
Там лунають пісні про красу, любов,
Про щасливі мрії, в дзвін усіх церков.
25.01.2014