Как зачарованный, стоит Бахчисарай.
Льет месяц с неба светом золотистым,
И стены города сверкают серебристо,
Спит город весь, точно заклятый край.
И минареты и деревья сребролистые
Как будто стерегут сей сонный рай;
А в темноте и в виноградных листьях
Таимно плещет тихий водограй.
Весь воздух дышит сказочным покоем,
Над сонным городом легкокрылатым роем
Виденья прошлого витают, словно сны.
И стройные вершины тополиные
Кивают тихо, шелестят лениво,
О давних грезят временах они.
Мов зачарований, стоїть Бахчисарай.
Шле місяць з неба промені злотисті,
Блищать, мов срібні, білі стіни в місті,
Спить ціле місто, мов заклятий край.
Скрізь мінарети й дерева сріблисті
Мов стережуть сей тихий сонний рай;
У темряві та в винограднім листі
Таємно плеще тихий водограй.
Повітря дише чарівним спокоєм,
Над сонним містом легкокрилим роєм
Витають красні мрії, давні сни.
І верховіттям тонкії тополі
Кивають стиха, шепотять поволі,
Про давні часи згадують вони…