НЕ ГНІВІТЬ СВОГО КОТА
(Байка)
- Гей ти, Прісько,
Що ти робиш?
- А тобі що?
- Все одно...
- До обіду ти покличеш?
- Ну, а якже.
Жду давно.
- Ге... Омельку?..
Та іди ж вже... Насипаю-
Борщ вже кужелем пішов...
- Добре, добре... Поспішаю
Я вже в сінях... Я зайшов.
Заскрипіли двері гучно,
Щось десь впало...
Дзвін пішов...
Загриміло...Загойдалось...
Наче біс лихий зайшов.
О!.. Куди ж старий пошльопав?
Роздягнись! Чобіття геть!
Ой, поглянь...Брудні ручища,
Дай, зіллю у цю ж то мить.
Засопів Омелько...Хитко...
Бо на пальчиках пішов
Сів на лавці грізно, швидко
І одраз у крик зайшов.
То він сів на кота Сірка,
Все здавив йому, що зміг -
Ускочив цей „звір” у миску
Й з криком: „М¬ я ¬у...” на поріг.
Хвіст трубою ...”Мя¬у” хрипко
Загуділо у сінях,
Де якраз Омелька жінка
Ківш шукала у мисках.
Перелякана цим Пріська,
Почала вмить верещать.
З нею разом знову кицька
В крик зійшла „М¬я¬у” кричать
Повалились всі миски;,
З ними Пріська встряла в стіл
Та побила собі лоба
Із прокляттями на світ.
Закректав Омелько гучно,
В перехрест себе обвів,
Закричав: „О, що то було?
Невже ж чорт зайшов у дім?..”
Пріська охає та стогне,
Проклинає... будь-кого:
-Трясця батьку, ти, Омеле...
Роздавив кота всього...”
- Ти здуріла, мабуть, Прісько.
Мене кіт перелякав -
Я до смерті був так близько,
Щоб він здох і не скакав...
- Що ти?... Розуму лишився...
Як без нього? Щур снує...
Кіт відразу опинився,
Мабуть, так воно і є.
Втім вже світло йде до ночі,
Мабуть, борщ прийде у сон,
Той, що булькав вдень у печі,
Реготав там в унісон.
- Ой, - заойкала знов Пріська.
Гуля, скривлений ще глас
Довели її до слізок,
Хоч було не перший раз.
Роздивив це і Омелько,
Засміявся, як малий,
І в обох полились сльози
У цей жарт вже запальний!.
В той же час сусідка Мотря
Сміх почула та у двір,
Закортіло їй поглянуть,
Що за сміх...? Навела зір...
До вікна вона нагнулась,
Заглянула...А там сміх,
То Омелько, як і Пріська,
Все регочуть.... До потіх.
І вона розкрила рота,
Очі вийшли вже за ніс,
А у неї все турбота
Все дізнатися...Мов лис.
Та чому ж вони радіють?...
Не до тями... Мотря жде,
Один одного милують...
Вже і ніч у двір іде.
Тут і Мотря невгамовна
У свій фартух сміх змела,
Почала й вона сміятись,
Немов з лісу сатана.
Це помітив Сірко – кіт,
Щось почув... Стрибнув в вікно
З переляку Мотря вмить
Полетіла на відро.
Почала вона скавчати,
В крик зійшла, з прокляттям:
”Біс...”
Вмить замовк весь сміх у хаті,
Пріська вискочила в двір.
- Ой... Свят¬-свят... Сусідко...Ти?
Що то скоїлось з тобою?
Повилазило тобі?...
- Я, сусідко... Що зі мною?..
На цей крик прибіг Омелько,
Зразу витаращив очі...
Став кричати: ”Що хто меле
В пізній час, в темряві ночі?”.
- Замовчи...Це ж наша Мотря...
Мабуть, всі коліна збила,
Ще і мокра, і брудна,
В дім чомусь наш не зайшла?
- Смієтесь ви наді мною?...
- Мотре... З глузду ти зійшла,
Що то трапилось з тобою?
Нащо вікна підперла?
На це Мотря враз скривилась:
- Сміх почула і прийшла,
До віконця притулилась...
„Дочекалась... сатана...”
Пріська зве до хати Мотрю:
-Заходь... Чарочку наллємо...
Щось знайдемо і від болю,
То ж ідемо...Всі йдемо...
- Може, так воно і краще, -
Пробурчала Мотря враз...
Всі зайшли у хату... Боже!?..
Застовпили баби враз...
Мов розплющилися очі...
В них обличчя – в синяках:
„Боже праведний...Сей ночі
Ми із двору вже ніяк...”
Мотря з Пріською у регіт,
Насміялись до п’яна
В ніч здобули „добрий” досвід, -
Не гнівіть свого кота.
* * *
Кіт послухав оцю байку,
Вигнув спинку, хвіст підняв
Та „Мур¬-мур”, - позвав він Пріську, -
Їсти хочу, отощав”.
Пріська зиркнула з-під лоба,
Затемніло у очах...,
Та й промимрила: „Худоба...
На ж, поїж у трьох чортах”.
Подала коту сметану,
М’яса, трохи ковбаси,
Налила йому для смаку
Молока ще для душі.
Все з’їв Сірко...Облизнувся
Та й в кватирку враз плигнув,
Надворі він розложився,
Промурликав та й заснув.
Сниться щось йому...Муркоче..
Мабуть, сон, як є, зайняв,
Розморив його охоче
Все, що сталось, пригадав.
6.02.2012