в нас не вистачить опцій, аби відбирати за фільтром:
відтинати лихих, просто заздрісних, трохи дурних;
ми на публіці навіть не зможемо вчити молитви,
а в віршах перетворимо сором на зболений сміх.
ми, напевно, проґавимо щось голосне і блискуче,
оминаючи славу і оплески, наче гріхи;
в нас залишиться віра і хмари, котрі неминуче
перетворять на небо, яким крокувать навпрямки.
розчиняючись в світлі – ніхто й не помітить: як швидко
поєднались в одне, пролетіли над містом дощем.
в нас залишиться щастя, що випаде рясно для квітки,
що зросте біля серця, долаючи смуток і щем.