Я хлеб покрошил воробьям на окно –
Пускай поклюют на рассвете.
Давно не игрался я с птахой, давно!
А тут невзначай заприметил:
Сорока-ворона клевала мой хлеб
И косо в окошко моргала –
Та, что через стекла тюремные мне
Суровую кару вещала.
Я хліба поклав горобцям на вікно —
нехай подзьобають ізрана.
Давно ж я з птахами не бавивсь, давно!
І тут зауважив неждано:
сорока-ворона дзьобала мій хліб
і зизо в вікно позирала —
ота, що у кілька ґратованих шиб
цю кару мені віщувала.