Уже меня куда-то волокут
Со рвением, за ноги скопом взявши,
Дескать, конец тебе. То ж знай и наших:
Повыбьем дурь и душу стянем в жгут.
Куда, за что – того не знаю сам,
Лишь голова болтается, отвисши,
Багровое/кровавое вещует солнце числа.
Ну что ж, покорствуй, гордый, небесам.
Там твой грядущий день. И там твой час
Желает завершиться. А в дороге,
Неся свой крест, не забывай о боге,
Который уж давно забыл про нас.
Уже мене кудись поволокли
старанно, в кілька рук за ноги взявши,
мовляв, тобі кінець. То ж знай і наших:
зухвалу душу зіб’єм в околіт.
Куди й за що — того не знаю й сам,
лиш голова метляється одвисла,
червоне сонце каже віщі числа.
Тепер скорися, гордий, небесам.
Отам — твій день наступний. Там твій час
бажає довершитися. В дорозі
своїй страсній ти віру май у бозі,
котрий уже давно й забув за нас.